Врегулювання кредитних відносин чи боргове рабство

Як ми вже повідомили з 4 листопада вступив в силу закон, який вніс зміни в деякі законодавчі акти щодо визнання недійсними кредитних договорів. Основним є доповнення Цивільного кодексу статтею 1057-1, яка і відображає нововведення.

Нагадаємо, що відповідно до внесених змін у разі визнання кредитного договору недійсним суд за заявою сторони застосовує наслідки недійсності правочину (реституцію) та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю.

Окрім того, якщо виконання зобов’язання було забезпечене заставою майна, суд за заявою кредитодавця також накладає арешт на таке майно. Позичальник зобов’язаний повернути грошові кошти протягом 30 днів з дня набрання законно сили рішенням суду. В іншому випадку кредитодавець має право звернутись з позовом про звернення стягнення на арештоване майно.

Коли ж визнається недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов’язання, суд за заявою кредитодавця також накладає арешт на майно.

Суть змін

Формально при визнанні кредитного договору недійсним суд окрім повернення суми кредитних коштів має право присудити також сплату процентів, комісій та штрафних санкцій.

Це зобов’язання як і раніше буде забезпечене арештом майна, суть якого рівнозначна заставі.

Визнання недійсним договору застави (іпотеки) також нічого не дасть, адже в такому випадку судом може накладатись арешт на майно, що було предметом застави. А при невиконанні зобов’язання позичальника по поверненню коштів, кредитодавець має право звернутись до суду для звернення стягнення на арештоване майно.

Фактично та ж застава, проте без можливості оскарження.

Прогалини та запитання

Головне запитання викликає формулювання частини 1 статті 1057-1 Цивільного кодексу «суд за заявою сторони … визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю». Що мається на увазі під цією сумою? Що до неї повинно включатись – тільки сума кредиту? чи також проценти, комісії та штрафні санкції? На ці питання законодавець відповіді не дає, а, отже, повинна дати судова практика.

У зв’язку з цим також є декілька проблем. По-перше, до остаточного формулювання позиції судами вищих інстанцій може пройти багато часу. А по-друге, як відомо, судова практика у нас не має сили прецеденту, а тому навіть з наданням роз’яснень та рішень Верховним Судом можливе різне тлумачення цих норм і їх застосування судами нижчих інстанцій.

Правова природа змін

Суть внесених змін – це фактичне нівелювання правового інституту недійсності кредитного договору та порушення основоположних засад цивільного законодавства, таких як добросовісність, справедливість та розумність.

Ми прекрасно розуміємо, що знайдеться багато незгідних з цим, в тому числі серед банкірів, юристів і, звісно, законодавців. Тому спробуємо обґрунтувати свою позицію.

Цивільний кодекс визначає підставою недійсності правочину недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 ЦК України (ч. 1 ст. 215 ЦК України). А це такі вимоги, як:

• відповідність змісту правочину законодавству,
• наявність у особи необхідного обсягу цивільної дієздатності;
• вільне волевиявлення учасника правочину, яке відповідає його внутрішній волі;
• спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені;
• відповідність правочину, що вчиняється батьками (усиновлювачами), правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Це основоположні вимоги, порушення яких веде до зловживання, порушення рівності в договірних відносинах, фіктивності правочину та завдання шкоди інтересам особи та суспільства в цілому.

Тому цивільним законодавством визначено інститут недійсності правочину та відповідні правові наслідки. Наслідком недійсності правочину є реституція, коли кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Виходячи з аналізу норми частини 1 статті 215 ЦК України можна говорити про те, що підставою недійсності правочину є вчинення порушення однією або обома сторонами. Якщо це порушення є значним та може завдати суттєвої шкоди, такий правочин є нікчемним, недійсність якого встановлюється законом. Якщо ж це порушення є менш значним, проте завдає шкоди одній із сторін або іншій зацікавленій особі, то ця сторона або особа має право звернутись до суду з вимогою про визнання правочину недійсним на підставах, встановлених законом.

При цьому, якщо порушення вчинено однією із сторін, то інша сторона має право вимагати компенсації винною стороною матеріальних та моральних збитків додатково до повернення отриманого за недійсним правочином.

Подібна законодавча конструкція забезпечує дотримання принципу рівності та справедливості у цивільно-правових відносинах.

Відповідно до встановлених нововведень, вказана конструкція по відношенню до кредитних договорів повністю руйнується. Тепер, незалежно від того хто порушив законодавчі вимоги при вчиненні правочину, в гіршому становищі опиняється позичальник.

При цьому основною підставою для визнання недійсними кредитних договорів, вчинених з фізичними особами, зазвичай являються порушення саме кредитних установ. Позичальники в більшості випадків взагалі не мають можливості вносити зміни в договір.

А коли позичальник звертається до суду за захистом своїх інтересів шляхом визнання кредитного договору недійсним, саме він опиняється в скрутнішому положенні. Таким чином боржнику взагалі немає сенсу виступати з таким позовом, а відповідно він позбавляється одного з засобів захисту своїх прав та інтересів.

В цьому випадку вигідніше звертатись з подібним позовом кредитній установі.

Позиції та думки

Як ініціатори закону, так і деякі юристи говорять про позитивний бік вказаних змін для банківського сектору, адже це буде додатковим захистом для банківських установ.

Питань про додатковий захист, звичайно, не виникає. Однак питання про позитивність змін дуже велике. Адже тепер банки можуть виставляти будь-які умови, порушувати будь-які принципи рівності та справедливості, знаючи, що навіть при визнанні договору недійсним, вони отримають все що захочуть, а їх вимоги будуть забезпечені арештом майна. Про яку рівність та справедливість в такому випадку доводиться говорити.

Стосовно позитивного боку цих змін для банківської системи судити поки що зарано. На нашу думку, подібні змін лише зменшують і так надзвичайно низьку довіру до банків. Однак ті, у кого іншого виходу немає, будуть звертатись за кредитами.

Проте тепер, ми б радили дуже ретельно підходити до вибору банку та аналізу кредитного договору. Адже тепер позбутись кредитного ярма шляхом визнання недійсним неправомірного договору, нав’язаного банківською установою, практично неможливо.

Щодо фізичних осіб

Цікаво, що на етапі законопроекту йшлася мова про поширення нововведень лише на юридичних осіб. Проте з часом це положення було виключено, а зміни стосуються як підприємців, так і громадян.

З цього приводу хотіли б зазначити, що у випадку з юридичними особами (початковий варіант) зміни хоча і порушують принципи справедливості, проте мають певний позитивний момент, так як багато юридичних осіб зловживають можливостями визнання недійсними кредитних договорів, чим цілеспрямовано завдають шкоди банківським установам. Подібні зміни нівелювали б спроби таких махінацій.

У випадку ж з фізичними особами подібні зміни, на нашу думку, невиправдані і порушують права та інтереси споживачів банківських послуг.

Замість висновків

Висновки щодо наслідків описаних нововведень для банківської системи робити поки зарано. Однак точно можна сказати, що позичальникам доведеться складніше. Залишається сподіватись на лояльне ставлення до клієнта, навіть з урахуванням таких змін, і мінімальне зловживання з боку банків, зумовлене конкуренцією на ринку.

Позичальникам же можемо порадити завжди звертатись по юридичну допомогу саме при підписанні кредитного договору. Часто саме ігнорування цього етапу з боку фізичних осіб зумовлює судові справи по визнанню недійсним договорів, умови яких виявляються кабальними, чого позичальник при підписанні самостійно оцінити не міг. Це ж стосується і підприємців – правильний вибір банківської установи та підписання рівноправного кредитного договору є запорукою мінімізації проблем в подальшому.

Ігор Сандугей
керуючий партнер Юридичної компанії «Санкам»